Пам’ятка. Фізичне виховання дитини

1. Створити умови для різноманітної рухової активності.

2. Щоденно проводити ранкову гімнастику тривалістю 4-5 хвилин, що складається з 3-4 загальнорозвиваючих вправ.

3. Залучати дітей до активної сумісної рухової діяльності на за­няттях з фізичної культури (тривалістю 10—20 хв.) та в ході ігрових вправ і рухливих ігор під час прогулянок (тривалістю 20-35 хв.).

4. Хвалити не лише дитину, яка легко і швидко виконала вправу, але й ту, яка вирізняється гіршою координацією рухів, має надлишок ваги, проте виявила старанність, доклала особистих зусиль.

5. Враховувати, що кожна дитина набуває рухового досвіду в при­таманному для неї темні, в залежності від рівня її рухливості, віку, природних можливостей та ін.

6. Реалізовувати індивідуальний та диференційований підходи.

Використовувати музику під час виконання дітьми таких основ­них видів руху як ходьба, біг, стрибки.

7. Заохочувати прояви елементарної моторної самостійності.

8. Ввести правило: щоденне проведення ранкової гімнастики.
Можна скористуватися вже готовими комплексами вправ для дітей
дошкільного віку, але можна їх і добирати самостійно. Однак при
цьому варто пам’ятати, що головним показником правильного прове­дення гімнастичних вправ є позитивна емоційна реакція дитини. Тому доцільно керуватися такими правилами:

—  Вправи повинні бути розраховані на виконання п’яти завдань (виховання правильної ходьби, почуття рівноваги, профілактика плоскостопості, правильна координація рухів, вправи для м’язів спи­ни).

—  Вправи повинні бути розраховані для чотирьох груп м’язів (пле­чового пояса, м’язів ніг, живота, спини).

—  Добирати вправи необхідно з урахуванням роботи і відпочинку м язів. Тому недоцільно давати 2 вправи підряд для одного і того самого м’ яза.

—  Проводити чергування гімнастичних вправ з масажем.

—  Обов’язкова наявність гімнастичного знаряддя

Єдність вимог родини та дитячого садка щодо фізичного виховання дітей

Першими вчителями маленької дитини стають її батьки, але часто процес навчання розпочинається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім’ї закладаються основи багатьох умінь, навичок і звичок, виробляються оціночні судження та визначається життєва позиція підростаючого покоління. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культури, до активного використання її засобів у побуті — для зміцнення здоров’я, всебічного розвитку і змістовної організації дозвілля. Аналізуючи ступені освітньо-виховної системи, першим завданням дошкільного виховання є фізичний розвиток дитини. Природною вихователькою малої дитини є мати. Найкращі наслідки у вихованні дітей дошкільного віку може дати співпраця родини і дитячого садочка. Це дозволяє дотриматись єдності у напрямах і методах виховання. Такий зв’язок мусить існувати і між школою та родинами.

На жаль, за даними найоптимістичніших наукових досліджень, сьогодні фізичним вихованням дітей цікавиться не більше 20% батьків. Вихователі повинні прагнути зробити батьків кожної дитини прихильниками фізичної культури, а отже, своїми спільниками. Для успішного залучення всіх дітей до занять фізичними вправами необхідно, передусім, переконати батьків в оздоровчій ролі фізичної культури, показати їм, що в коло завдань фізичного виховання входить і формування звички до праці, зокрема навчальної.

Мати і батько не вчать свою дитину техніки стрибка, але їх виховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них. Особлива роль жінці-матері у фізичному вихованні дітей відводиться Оксаною Суховерською: «Через жінку можна оздоровити цілий народ. Жінка й мати може привести на світ здорове покоління, як вихователька — може покерувати дальшим здоров’ям дітей та впоїти в них переконання, що здоров’я — це скарб, що є власністю не лише даної одиниці, але цілого народу». Отже, замінити сімейне виховання неспроможна жодна інституція.

Сім’я завжди була й залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини!

Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, а отже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.

Зокрема, про те, як будувати мости, вести математичні розрахунки, говорити важко: розмова згасає через недостатність знань. Спорт, на думку цих батьків, справа Інша. У ньому «розуміються» всі. І починаються балачки про сутність спорту, хоча без глибокого знання проблеми. Люди точно не знають, але щось чули, щось читали, щось бачили. Цих «щось» ніби-то достатньо, щоби мати власний погляд і нав’язувати її іншим. Тому педагогічний колектив повинен постійно піклуватися про організацію систематичної та планомірної просвітницької роботи з батьками.

 

Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати таким чином:

·  створення необхідних матеріально-технічних умов для занять удома;

·  контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартування, виконанню ранкової гімнастики і домашніх завдань;

·  особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров’я, спортивно-художніх вечорах, фізкультурно-художніх святах, іграх, розвагах, прогулянках;

·  організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі;

·  виконання обов’язків громадських тренерів і суддів.

Отже, успішне розв’язання завдань фізичного виховання дітей можливе лише за умови спільних, погоджених дій дошкільного закладу і сім’ї (при цьому сім’я — це не тільки батько й мати, а й дідусь і бабуся, брат і сестра).

Оздоровлення і загартування дітей, формування постави, розвиток рухових і виховання моральних та вольових якостей засобами фізичної культури здійснюють дитячий садок і сім’я разом. Щодо формування у дітей звички розумно проводити дозвілля, гігієнічних навичок, тут головну роль відіграє сім’я. Умовний розподіл обов’язків свідчить про те, що ані дитсадок без сім’ї, ані сама сім’я без дитсадка не зможуть успішно гартувати молоде покоління.